Учительське щастя PDF Друк e-mail
Написав Редактор   
Вівторок, 14 травня 2013, 22:51

Усе почалося з того, що на виховній годині білочубий Антон, згадавши осінню поїздку з класом, під час якої вони ще й встигли пограти у футбол (а першим футболістом був, звісна річ, він), запитав:

-    Надіє Михайлівно, а коли ми знову поїдемо до Погоні? Там так гарно! Я б там жив.

Учителька задумалась. Пригадалося, як тоді, у жовтні, їдучи автобусом з Івано-Франківська до Погоні, звірилася водієві, чоловікові побожному і розважливому:

- Пане Мирославе, сьогодні перша субота, я б хотіла бути на Літургії. О. Никодим казав, що служитиме о де­сятій. Але ж діти... Вони не привчені, нарікатимуть як насильно заведу, та ще й не християни є. А самих їх не лишу.

- Пані Надю, я знаю одне: Служба Божа - це святе.

- Тоді, - прогнала вагання вчителька, - ведемо їх на Службу!

Дерев'яна церковця наповнилася дітьми, із суворої ста­ла усміхненою. Яким же було здивування вчительки, коли услід за сином Володею до сповіді пішли усі її двадцять троє учнів, окрім двох, яким не дозволяла це зробити віра, проте і вони були присутні на Богослужінні...

Отож тепер, дивлячись на своїх невгамовних шестиклас­ників, Надія Михайлівна наважилась:

Що ж, у неділю День матері. Ми могли б піти пішки до Погоні, помолитися за наших матусь.

Пішки?

Почалося бурхливе обговорення. Більшість вирішила, що ніхто не здолає пішки 15 кілометрів.

-    Тоді я піду сама, якщо ніхто не прийде, - завершила вчителька.

У призначений день прийшло четверо... хлопців і мама од­ного з учнів. Дорогою молилися Розарій (Надія Михайлівна дуже прагнула навчати дітей молитися на вервиці, а тут така нагода!). Казала:

-    Діти, сьогодні Богородиця і все небо уважно дивляться на вас. Адже ви вперше вирушили у пішу прощу.

На підходах до Погоні у своєму мікроавтобусі над'їхав о. Никодим.

-            То це всі учні?

-            Решта дощу налякалася і відстані! - бадьоро вигукнув один із хлопчаків.

-            Зрозуміло. Ну то йдіть до монастиря.

У монастирській каплиці потомлених і розпашілих дітей зустріла Погінська Богородиця.

-    Це справжня ікона. Бачиш - дірка? Ми тоді в церкві ко­пію цілували, - пояснював хтось із хлопців.

Разом із вчителькою складали список за здоров'я учнів класу, окремо записуючи хворих, батьків, учителів, усі дружно пішли до сповіді.

Почалася Літургія. Антон читав Апостола, затинаючись од хвилювання. Андрій голосно виводив чомусь у секунду сво­їм красивим дзвінким голосом услід за вчителькою:

-    Господи, помилуй!

Високий голубоокий Володя і малий худенький Богдан були такі серйозні, що Надії Михайлівні здавалося, ніби це ангели поруч співають, хоч і врізнобій.

Затим о. Никодим запросив усіх „до спільної фотографії" - і хлопці з учителькою потрапили в трапезну монастиря. Наминали обід, аж за вухами лящало, знічено поглядали на погінського настоятеля, дивуючись його гостинності.

їжа покріпила підлітків, і вони наступної години встигли багато справ звершити: покуштувати меду на монастирській пасіці, погратися зі всіма псами, що крутилися поблизу, ще й нагодувати їх своїми бутербродами, обнишпорити всі за­кутки собору, ще лише зведеного на рівень першого повер­ху, у каплиці на джерелі набрати води із кринички у баняки і запалити всі недопалені свічки, побувати в сусідньому ліс­ку, полежати на лавках на площі під липами.

Автобуса з Пшеничників довго не було, то прочани з ра­дісними викриками подолали легко ще 5 кілометрів у на­прямку додому...

Після свята Останнього дзвоника Андрій-співак поціка­вився:

-    Надіє Михайлівно, ми підемо ще до Погоні? Учителька всміхнулася: якраз у неділю випадала остання неділя травня - день Матері Божої Погінської. Вагалася, чи казати дітям про це, адже ще надто мало часу минуло від їхнього походу, а учень випередив її.

Коли вдруге шестикласники доходили до Погоні, тонісінь­ка Оксанка скрушно похитала головою:

-    Більше не піду до Погоні пішки. На те Андрій відповів:

-    Це зараз ти так думаєш, бо стомлена, а коли приходиш додому, то знову хочеться.

На пагорбі вималювалася церква, трохи далі - ротонда з Дівою Марією та Ісусиком-Дитятком, за ними на відпустовій площі - багато люду, що молився перед іконою, великі па­расольки, під якими сповідали священики, дерев'яна будова для літніх відправ, біля каплиці на джерелі - баняки, напо­внені цілющою водою.

Надія Михайлівна раптом відчула, що подарунком ниніш­нього дня були Андрієві слова.

Полуденне сонце пекло і пекло. Вчителька обіймала по­глядом розчервонілий гурточок учнів, сина, на цілу голову вищого від її шестикласників, і думала, що ні з її серця, ні з їхніх ніхто і ніколи не зітре цих хвилин, які, може, і є її вчи­тельським щастям.

 

Your are currently browsing this site with Internet Explorer 6 (IE6).

Your current web browser must be updated to version 7 of Internet Explorer (IE7) to take advantage of all of template's capabilities.

Why should I upgrade to Internet Explorer 7? Microsoft has redesigned Internet Explorer from the ground up, with better security, new capabilities, and a whole new interface. Many changes resulted from the feedback of millions of users who tested prerelease versions of the new browser. The most compelling reason to upgrade is the improved security. The Internet of today is not the Internet of five years ago. There are dangers that simply didn't exist back in 2001, when Internet Explorer 6 was released to the world. Internet Explorer 7 makes surfing the web fundamentally safer by offering greater protection against viruses, spyware, and other online risks.

Get free downloads for Internet Explorer 7, including recommended updates as they become available. To download Internet Explorer 7 in the language of your choice, please visit the Internet Explorer 7 worldwide page.